Гектари торфового болота, де можна побачити самку лося з малям, гніздяться чорні лелеки та сірі журавлі, живуть бобри, горностаї та вовки. І все це у межах міста-мільйонника. Це – ландшафтний заказник «Торфовище Білогорща» у Львові.
У радянські часи тут десятиліттями видобували торф, а потім землю розпаювали і майже віддали у приватні руки. Та ініціативна громада наполягла на збереженні цих територій як об’єкта природозаповідного фонду. Справа дійшла навіть до судів. Так з’явився ландшафтний заказник місцевого значення у межах міста «Торфовище Білогорща». Його відновлення відбувається також в межах міжнародного проєкту Restor4life. Мета – покращити стан території площею 58,8 гектара у межах львівської територіальної громади (загальна площа – 92 га), яка зазнала деградації через видобуток торфу в радянський період. Один із ключових викликів – відновлення водного балансу: дренажні канали та інші штучні зміни території впливають на рівень води, а отже – і на здатність торфовища зберігати природні оселища птахів та рослин (природні місця для різних видів фауни та флори, де є відповідні умови для їхнього існування на різних стадіях життя. Наприклад, гніздування, харчування або міграційне скуплення для птахів).
Торфовище може працювати як природна інфраструктура міста: утримувати воду, підтримувати біорізноманіття та зменшувати ризик пожеж. Як цього досягають на «Торфовищі Білогороща» у Львові та чому відновлення природи неможливе без роботи з місцевими мешканцями, розповідає виконувачка обов’язків начальника управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради і координаторка проєкту відновлення «Торфовища Білогорща» Галина Микітчак.
Майбутнє заказника відстоювали у судах
«Ми хочемо в межах міста зберегти та відновити осередок дикої природи», – каже Галина Микітчак. І зазначає – історія цього заказника складніша, ніж здається на перший погляд.
Зараз Білогорща – це мікрорайон Львова з низько поверховою забудовою на місці колишнього села. У радянські часи в межах торфовища здійснювали видобуток торфу.
Ініціатором створення природоохоронної території свого часу була місцева громада. У 2019 році рішенням Львівської обласної ради Торфовищу Білогорща було надано статус заказника. Та виявилося, що Рясне-Руська сільська рада в останні дні своєї каденції у 2020 році (перед приєднанням до Львівської територіальної громади) розпаювала частину земель, в тому числі під гаражні кооперативи. Відтоді почалася довга судова тяганина: отримувачі земель намагалися скасувати рішення обласної ради про створення заказника. Боротьба триває й досі: справи двох ділянок все ще на розгляді в апеляції, решту спільно з обласною радою і юридичним департаментом, а також завдяки підтримці місцевої громади та міжнародних проєктів, вдалося повернути в комунальну власність.
Аргументом у цих судах, за словами Галини Микітчак, зокрема, стали дослідження, які проводили ще до проєкту з відновлення заказника: вони підтвердили, що під Білогорщею одні з найглибших в регіоні торф’яні поклади глибиною 7,25 метра і що територія є цінним оселищем птахів, зокрема тут можна побачити деркача лучного, синьошийку, сорокопуда тернового, очеретянку велику тощо. Зважаючи на такі результати дослідників, одна з громадських організацій, яка працює з територією, запропонувала міській раді долучитися до проєкту Restor4life. Заявка виявилася успішною, і Львів отримав фінансування (понад 4 мільйони гривень) на відновлення торфовища.
Від досліджень до конкретних змін
Унікальність заказника у тому, що він розташований в межах двох громад – 58,8 га у складі Львівської міської територіальної громади та 33,2 га у Зимноводівській сільській територіальній громаді Львівського району Львівської області. Загалом площа заказника 92 гектари. Тож для відновлення торфовища змогли залучити одразу два грантові проєкти.
Згаданий проєкт Restore4Life охоплює виключно частину заказника у межах території Львівської міської громади. Інший грант – у системі Interreg NEXT – отримала ГО «Дунайсько-карпатська програма», яка активно працює щодо відновлення водно-болотних угідь. Цей проект поширюється на всю площу заказника (в межах обох громад) і Львівська міська громада тут є в ролі одного з партнерів. Оскільки обидва проекти пов’язані проблемою збереження торфовища, це дозволяє обмінюватися даними досліджень та перевіряти ефективність запланованих заходів на різних локаціях заказника.
Робота над проєктом стартувала у листопаді 2024 року і триватиме по лютий 2027 року. Команда розпочала з аналізу того, у якому стані перебуває територія і що саме потрібно для її відновлення. Тут провели гідрогеологічні та орнітологічні дослідження, а також впродовж двох років стежать за рівнем води, їх змінами та видовим різноманіттям флори та фауни. Ці дані допоможуть зрозуміти, які загальні тенденції змін спостерігаються у заказнику, які саме ділянки зазнають найбільшого впливу від зміни рівня води, біорізноманіття та діяльності людини, а які адаптовані до зміни клімату.
Головна проблема – вода
Для торфовища важливо, щоб вода залишалася на території. Коли рівень ґрунтових вод знижується, торф пересихає, змінюється рослинність і зростає ризик пожеж. Тому одним із головних завдань проєкту стало відновлення водного режиму території.
Частково воду допомагає утримувати дорога між двома ділянками заказника — фактично вона працює як дамба. Команда працює над рішенням, яке дозволить регулювати рівень води, зокрема одним із завдань є встановлення водорегулюючої конструкції. Для цього проводять гідрогеологічні дослідження та моніторинг рівня ґрунтових вод. Також заплановано проведення лідарної зйомки (метод збору геопросторових даних за допомогою лазерних променів) території та створення її цифрової моделі.
Відновлення гідрологічного режиму важливе для того, щоб торфовище могло утримувати воду під час опадів і залишатися вологим у періоди спеки та посухи. Вологий торф також менше пересихає і, відповідно, знижується ризик його займання.
У перспективі торфовище має працювати як природний буфер для міста: під час сильних опадів утримувати воду, а в спекотний період – допомагати охолоджувати територію. Водно-болотні угіддя також утримують вуглець, фільтрують воду та підтримують біорізноманіття. Тож відновлення «Торфовища Білогорща» одночасно стосується кількох кліматичних ризиків – спеки, посухи, надмірних опадів і пожеж.
Що вже змінилося
Робота над відновленням заказника не обмежується водним балансом. На окремих ділянках, загальною площею 2700 квадратних метрів, усунули інвазійні рослини (деревний самосів) і висадили види, характерні для цієї території. Тепер тут ростуть росичка круглолиста, пухівка піхвова, калюжниця болотна, верба попеляста, різні види осок, ситників та мохів. За ними продовжують спостерігати, щоб зрозуміти, як вони приживаються і розвиваються, і як впливають на екосистему болота.
Для птахів виготовили та встановили штучні гніздівлі й здійснюють моніторинг за їх заселенням. Загалом під час орнітологічних досліджень на території зафіксували 87 видів птахів, включених до списків Бернської конвенції. Важливим напрямом роботи стало формування інформаційної бази про рідкісні та охоронювані види тварин, з особливою увагою до видів, охорона яких забезпечується в рамках Смарагдової мережі. На торфовищах гніздяться червонокнижні лелека чорний, лунь польовий, змієїд блакитноногий, журавель сірий, сова довгохвоста, сорокопуд сірий та інші.
Щоб відвідувачі могли насолодитися красою заказника, але в той же час не завдавати йому шкоди, команда працює над розробленням моделей оглядових веж. Наступним етапом має стати облаштування доріжки для відвідувачів та встановлення вежі для спостереження за птахами. Роботи заплановано на осінньо-зимовий період.
«Важливим етапом роботи є екологічне просвітництво оскільки на думку багатьох мешканців цей об’єкт не має великої естетичної цінності. А тут важливим аспектом якраз є не втручання і забезпечення природного відновлення середовища», – пояснює координаторка проєкту.
Проєкт має і освітню складову. Для спостерігачів за птахами організували три еколого-освітні екскурсії, а на території встановили перший інформаційний стенд про заказник та його природну цінність. Також команда провела міжнародний семінар із відновлення водно-болотних угідь та представила результати роботи партнерам проєкту.
Окремим результатом стала наукова дорожня карта з відновлення водно-болотних угідь. Вона має узгоджуватися з роботою партнерів в інших країнах Дунайського басейну. Також підготували наукове обґрунтування для можливого розширення меж заказника ще приблизно на 32 гектари.
Загальний бюджет проєкту – 94 тисячі євро грантового фінансування. Фінансуючою організацією є Католицький університет Айхштет-Інгольштадт, міжнародним координатором – Бухарестський університет. З українського боку проєкт координує управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради, науковий консультант – ГО «Дунайсько-Карпатська Програма».
Поступово змінюється і ставлення людей
Попри те, що збереження заказника було ініціативою частини громади, екологи та влада стикаються і з нерозумінням цінності таких територій.
«На жаль не всі мешканці розуміють цінності саме боліт і торфовищ. Їм здається, що це занедбана територія, яку треба якось дуже “гарно облаштувати”. Усвідомлення, що саме в природному форматі, ця територія є найціннішою, ще потребує зусиль», – розповідає Галина.
На території залишають будівельне та ремонтне сміття, зливають нечистоти. Тому робота з громадою для команди є не менш важливою, ніж дослідження чи відновлення заказника.
Втім поступово ситуація змінюється. Один із місцевих підприємців, який працює неподалік, облаштував у своєму офісі велике панорамне вікно, щоб спостерігати за природою заказника в різні пори року. Інші мешканці також стали уважніше стежити за територією. Допомагають цьому еколого-освітні екскурсії, інформаційний стенд та публікації про заказник.
Торфовище як природна інфраструктура міста
Для Львова збереження заказника важливе не лише через окремі види рослин чи птахів. Торфовище працює як губка: під час опадів вбирає воду, а в посуху поступово віддає її.
Один із найважливіших результатів цієї роботи вдалося побачити цього літа. Попри маловоддя та посуху на заході України, торфовище в Білогорщі не горіло. Для порівняння, сусідні значно більші «Північні торфовища», площею 525,5 гектара, де рівень води нижчий, цього року горіли.
«Це такий основний результат, який варто досягати при відновленні торфовищ. Для нас основне не допускати тління цих торфовищ», – каже Галина Микітчак.
Вищий рівень води допомагає зберігати торф вологим і зменшує ризик його займання. Тож робота, яку проводять для відновлення рослинності та умов для птахів, водночас має значення і для пожежної безпеки. Галина Микітчак сподівається, що рівень води вдасться не лише утримувати, а й надалі підвищувати — для відновлення притаманних цій території рослин і тварин.
Що можуть зробити інші громади
Іншим громадам, які думають про схожі проєкти, Галина Микітчак передусім радить не втрачати час: зараз діють значні обмеження на приватизацію землі, зокрема, під час воєнного стану діє дуже важливе обмеження Підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено обмеження щодо безоплатної передачі земель державної та комунальної власності у приватну власність. Тобто зараз не можна просто звернутися до міської ради і отримати безоплатно земельну ділянку з комунальної землі за загальними правилами приватизації.), і громадам варто максимально використати цю можливість, щоб зберегти цінні земельні ділянки для об’єктів природно-заповідного фонду. Важливо також залучати місцевих фахівців і відкрито говорити з громадою про обмеження та можливості використання таких територій. За її словами, громади часто відмовляються від створення заказників через страх втрати таких територій, неможливості там щось робити, хоча для кожної території можна знайти її призначення максимально наближене до природнього – наприклад, зробити місцем прогулянок, риболовлі, випасу худоби.
Головний меседж, який, на думку Галини Микітчак, варто доносити людям:
«Це є золотовалютний резерв для майбутніх поколінь. Це те, що допоможе майбутнім поколінням мати комфортне середовище для життя, бо розвивати інфраструктуру можна на інших ділянках, а мають бути природні осередки, де основним є піклування про довкілля. Дбаючи про довкілля ми дбаємо про майбутнє, тому нам потрібно навчитися бачити у цій території не занедбану ділянку, яку треба «облагородити», а природну частину міста, яку варто зберегти.