Якщо подивитися на Осокорки з висоти, можна побачити дивне для великого міста сусідство. З одного боку – багатоповерхівки, дороги, автомобілі, щільна забудова. З іншого – луки, вода, болота, стариці й зарості. Саме ця територія стала предметом багаторічної боротьби громадської організації «Екопарк Осокорки». Йдеться про 148 гектарів у Дарницькому районі Києва – від півдня вулиці Колекторної до меж міста.
У 2019 році Київрада створила тут ландшафтний заказник місцевого значення «Осокорківські луки». Для активістів це був результат багаторічної боротьби, але не її фінал. За Генеральним планом частину цієї території раніше передбачали під забудову, і з 2024 року забудовник через суд намагається скасувати рішення про створення заказника. Тож сьогодні йдеться вже про дві паралельні історії: як зберегти сам заказник і як не дозволити забудувати більшу природну територію, частиною якої він є.
Спочатку була петиція
Голова ГО «Екопарк Осокорки» Олександр Пилипенко розповідає, що почалося усе у 2015 році. Тоді активісти подали петицію до Київради з проханням створити на південь від вулиці Колекторної великий ландшафтний парк і відмовитися від планів забудови. На той момент активісти ще самі поступово розбиралися, як захищати таку територію юридично.
«Спочатку було повне нерозуміння, що потрібно зробити для того, щоб цю зелену зону зберегти. Тож довго вивчали питання, а далі почалася робота з документами. Треба було зрозуміти, кому належить земля, які ділянки перебувають в оренді, яке у них цільове призначення і що передбачає містобудівна документація», – згадує Пилипенко.
З’ясувалося, що частина території перебувала в комунальній власності й не була передана в оренду. Саме її можна було спробувати перевести в природоохоронний статус. Розглядали два варіанти: регіональний ландшафтний парк і ландшафтний заказник. Обрали другий. Причина була доволі практична – створити заказник у цій ситуації було простіше й швидше, а зволікати активісти не хотіли.
«Потрібно було скористатися моментом, коли в Київраді були депутати, готові підтримати рішення. Але спочатку треба було довести, що цю територію справді є заради чого захищати», – продовжує еколог.
Наука стала аргументом для Київради
ГО «Екопарк Осокорки» організувала дослідження території. До роботи залучили науковців, серед них – біолога Івана Парнікозу, біологиню, ботаніка Анну Куземко та екологиню Катерину Полянську. Це була важлива частина роботи, бо для активістів очевидно, що перед ними цінна природна територія. А для юридичного процесу та рішення міськради були потрібні конкретні дані: які рослини тут ростуть, які тварини живуть, які природні оселища збереглися, як влаштована територія, яке значення вона має для Дніпровської заплави. І дослідження дали цю основу: вони підтвердили, що Осокорківські луки – це цілий комплекс заплавних екосистем: вологі луки, болота, стариці та водойми. Тобто перед містом була не просто велика незабудована ділянка, а частина природної заплави Дніпра, яка збереглася поруч із багатоповерховими районами.
Після цього активісти почали працювати з депутатами. Зустрічалися з головами фракцій, пояснювали результати досліджень, говорили про необхідність створення заказника. Після тривалої роботи, проєкт рішення пройшов профільні комісії. Нарешті у 2019 році Київрада проголосувала за створення «Осокорківських луків» – 148 гектарів отримали статус об’єкта природно-заповідного фонду.
Чому ці 148 гектарів важливі під час спеки
Тут варто трохи відкласти юридичну частину і подивитися на Осокорківські луки як на елемент міста.
Що робить ця територія для Києва? Розглянемо на прикладі води: коли після сильної зливи вода падає на асфальт і бетон, їй практично нікуди діватися. Вона швидко стікає в систему водовідведення. Якщо опадів дуже багато, система може не впоратися.
У заплаві ситуація інша. Вологі луки, болота, стариці та водойми здатні утримувати частину води. Тобто природна система працює як великий резервуар, який може захистити місто від надмірних опадів і підтоплень.
Влітку під час спеки різниця між міським асфальтом і зеленою територією відчувається разюче. Темна тверда поверхня швидко нагрівається і довго залишається гарячою. Інша справа з територією, яку вкриває рослинність: вода випаровується через рослини та з поверхні водойм, ґрунт утримує вологу. На великій природній території формується інший температурний режим.
Олександр Пилипенко пояснює: забудована поверхня нагрівається швидше, а зелена зона – повільніше. Повітряні потоки між ними допомагають переносити прохолодніше й вологіше повітря в бік забудови. Для Осокорків і Позняків, де дуже багато багатоповерхівок, така природна зона поруч має цілком практичне значення: заказник є для цих мікрорайонів «кліматичним буфером».
Тут є кому жити
Ще одна причина зберігати Осокорківські луки – види, які тут мешкають. У заплаві є рослини й тварини, що їх охороняють українське та міжнародне законодавство – занесені до Червоної книги України махаон, джміль яскравий, стрічкарка блакитна, вусач мускусний та інші. Тут зберігаються природні оселища, важливі для водно-болотних видів і птахів – лелека білий, чапля сіра, бугайчик, крижень, чирянка велика, канюк звичайний, деркач. Серед рослин: півники сибірські, цибуля гранчаста та жовтець їдкий, зозулині сльози, нечисленний у Києві подорожник середній, пальчатокорінник м’ясочервоний та інші.
Для міста це особливо цінно. Природні території такого масштабу стають своєрідними острівцями для видів, яким дедалі складніше знаходити відповідні місця існування серед забудови.
Проте Олександр Пилипенко звертає увагу на важливий момент: якщо залишити один невеликий клаптик природи серед будинків, він може втратити частину своїх функцій. Екосистема працює краще, коли вона має достатню площу і зв’язок із сусідніми природними територіями. В цьому контексті потрібно говорити не лише про 148 гектарів заказника «Осокорківські луки». Активісти хочуть зберегти більшу частину лівобережної заплави Дніпра і в перспективі об’єднати окремі ділянки.
Заказник треба ще й захищати
Може здатися, що після рішення Київради та задокументованого створення заказника питання закрите. Насправді ні, все виявилось значно складнішим. На території встановили інформаційні стенди, визначили межі, передали заказник під управління комунальних структур. Інакше було б складно забезпечити регулярний догляд за територією. Наприклад, під час сухої погоди тут є ризик пожеж. Для його зменшення створювали мінералізовані смуги – це ділянки ґрунту без рослинності, які можуть зупинити поширення вогню.
Проте найбільше роботи доводиться виконувати не в самому заказнику, а відстоюючи його на судових засіданнях. Наприкінці 2024 року забудовник подав позов щодо скасування рішення Київради про створення заказника. «Екопарк Осокорки» долучився до справи як третя сторона.
Судовий процес затягнувся і розгляд справи фактично почався у 2025 році. За словами Олександра Пилипенка, підготовчі засідання тривали значно довше, ніж очікували активісти. Сторона забудовника також ініціювала проведення земельно-технічної експертизи, наполягаючи, що при створенні заказника використовувалися неточні дані міського кадастру, які суперечать державному. Необхідність цього громадська організація оскаржувала.
Такий розвиток подій поставив перед активістами питання фінансової підтримки. Створення заказника у 2019 році та його науковий супровід фінансували, зокрема, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Тоді як нинішню юридичну боротьбу значною мірою підтримують самі кияни. Кошти збирають через краудфандинг. Загальний бюджет проєкту, включно з науковою роботою та юридичним захистом, оцінюють у 180 тисяч гривень. Близько 90 тисяч витратили на дослідження території. Ще 90 тисяч передбачено на юридичний супровід, судові збори та роботу юристів. Для захисту 148 гектарів це невелика сума, каже еколог, але якщо судовий процес триватиме й надалі, потрібні будуть нові кошти.
Історія ще не закінчилася
У ГО «Екопарк Осокорки» наголошують: боротьба за заказник – лише частина роботи, адже природна територія навколо нього значно більша, тож якщо залишити заказник посеред забудованого масиву, він поступово втратить частину своїх екосистемних функцій.
Є й нова загроза – автомобільна дорога, яку пропонують прокласти через заповідну територію. Щоб знайти інший варіант, ГО «Екопарк Осокорки» співпрацюють із громадськими організаціями «Екодія» та «Пасажири Києва». Партнери підготували транспортно-екологічне обґрунтування альтернативного маршруту. Тобто природоохоронна робота тут постійно переходить з одного рівня на інший.
«Спочатку потрібно було переконати депутатів створити заказник. Потім – захищати це рішення в суді. Паралельно – працювати з містобудівною документацією і не допустити появи нової інфраструктури на цій території», – коротко описує пророблену роботу Олександр Пилипенко.
Чого навчилися на Осокорківських луках
За словами Олександра Пилипенка, один із головних уроків, які винесла громадська організація з років роботи над заказником, – не починати боротьбу лише з емоцій. Якщо громада хоче захистити ліс, болото, парк або луки, спочатку треба сісти за документи: подивитися кадастрову карту, з’ясувати власника землі, перевірити цільове призначення ділянок та містобудівну документацію. Зрозуміти, чи є оренда, які рішення вже ухвалювалися і хто саме має повноваження щось змінити. Ця робота може здатися нудною, але саме вона часто визначає, наскільки сильною буде позиція громади.
Другий момент – наукова аргументація. «Зелена зона» – поняття зрозуміле всім. Але в суді або на засіданні міськради значно сильніше працює інформація про конкретні види, природні оселища, гідрологічні процеси та екосистемні функції.
«Коли сильна громада, сильна команда, це є набагато міцніше», – каже Пилипенко про третій вагомий фактор у боротьбі. – «Потрібні активісти, науковці, юристи, комунікаційники. Потрібні депутати, які готові підтримувати рішення. І потрібні мешканці, які розуміють, навіщо вони витрачають час на цю боротьбу».
Ще один урок – не варто чекати, що один лист до поліції, прокуратури чи міської ради автоматично вирішить проблему. Кожен орган має свої повноваження: десь достатньо адміністративного рішення, десь потрібне депутатське звернення, а десь питання можна вирішити лише через суд. Це складно. І саме тому, за словами Пилипенка, добре б розібратися в системі ще до того, як починати конфлікт.
Що отримує місто, коли залишає заплаву
Успіх проєкту “Осокорківські луки” не зводиться до цифри 148 гектарів. За ним – рішення Київради, статус об’єкта природно-заповідного фонду, наукові дослідження та кандидатство до Смарагдової мережі. Та є ще один результат, який складніше побачити в офіційних документах: природна заплава залишилася частиною Києва і продовжує виконувати свої природні функції.
Результат проєкту варто оцінювати не лише за площею збереженої території. Створення заказника закріпило за 148 гектарами природоохоронний статус, спираючись на наукові дослідження, а сама територія отримала статус кандидата до Смарагдової мережі. Водночас її головна цінність залишається фізичною: заплава зберігає воду, підтримує біорізноманіття та впливає на мікроклімат прилеглих районів.
У Києві залишилася велика ділянка природної заплави. Вона продовжує утримувати воду, випаровувати вологу, підтримувати біорізноманіття, бути домівкою для птахів і рослин. І поруч із цим живуть люди. Вони отримують доступ до великої природної території неподалік від дому, мають простір для прогулянок і відпочинку. А місто зберігає частину природного каркаса, який стає дедалі важливішим у періоди спеки та сильних опадів.