Звична картина – бригада комунальників п’ятнадцять разів за сезон скошує один і той самий газон. Трава ледь встигає піднятися на кілька сантиметрів – і знову гуркіт газонокосарки, запах бензину, хмара пилу. За півтора-два тижні – знову. І так до морозів. Саме так виглядало управління трав’яним покривом у багатьох українських містах ще кілька років тому. Ідеально підстрижений газон вважався символом доглянутості, а будь-яке різнотрав’я – ознакою занедбаності. Але що, якби все було навпаки? Що, якби саме в цьому «некошеному безладі» ховалася справжня цінність – для природи, для міста, для людей?
У Львові ГО «Плато» вирішила акцентувати увагу на цьому питанні. А точніше дати на нього конкретну, зрозумілу, науково обґрунтовану відповідь. Так з’явився посібник «Різнотрав’я поруч» – проєкт, який сприяв зміні підходів до утримання зелених зон у цілій громад.
Коли зрозуміли: щось треба міняти
Микола Рябика, виконавчий директор ГО «Плато», згадує, як народилася ідея:
«Ідея викошування травостою в містах не є новою. Безпосередньо нашу команду зацікавила думка про те, який внесок ми можемо зробити в цю тему. Дивлячись на практики міст, як вони досить часто бездумно поводяться з травостоєм – викошують десяти разів за сезон одне і те саме місце – ми зрозуміли, що потрібно щось зробити методичне».
Проблема була очевидною – комунальні служби працювали за старою радянською логікою: чим частіше косити, тим краще. Ніхто не рахував ресурси, витрачені на паливо. Ніхто не думав про комах, які втрачали своє середовище існування. Ніхто не враховував, що під час спеки некошена трава затримує вологу й охолоджує повітря.
«Наша основна думка – не те, що не потрібно викошувати в містах, – пояснює Микола. – Викошувати, звичайно, потрібно. Але не на всіх територіях і не так часто. Лише кілька разів, враховуючи переваги для біорізноманіття та економічну складову».
Посібник, створений з практичного досвіду
Різнотрав’я поруч» – це не академічна праця, написана в кабінеті. Це плід реальної роботи з громадою, експериментів, помилок і маленьких перемог.
Посібник створювався як частина ширшої інформаційної кампанії ГО «Плато» з раціонального поводження з трав’яним покривом в урбанізованому середовищі. Команда хотіла не просто видати книжку, а дати інструмент для змін.
«Окрім загальних фраз про те, чому не потрібно так часто викошувати, ми додали конкретний економічний блок, – розповідає Микола. – Ми опитали різні компанії, які надають послуги з догляду за зеленими насадженнями, і на основі цього вивели економічну складову для громад. Показали, скільки вони можуть заощадити, якщо косити рідше, або ж якщо створити різнотравну луку».
Посібник містить практичні поради: які ділянки можна не косити взагалі, які косити рідше, як комунікувати з мешканцями, які не звикли до нового підходу. А також досвід Польщі, Німеччини, Нідерландів, де управління трав’яним покривом давно перейшло на екологічні рейки.
«Ми черпали знання за кордоном, – каже Микола. – Це не десь далеко, навіть у Польщі ці теми – природоорієнтовані підходи, різнотрав’я, менше викошувати – розвинені набагато більше, ніж у нас».
Посібник розробили за підтримки Української кліматичної мережі. Його розмістили у вільному доступі на сайті ГО «Плато» та на сайті Української кліматичної мережі. Друкованого накладу не було – команда не мала ресурсів, та й електронний формат виявився зручнішим для поширення.
Від теорії до практики: експерименти у Львові
Але посібник – це лише частина роботи. «Плато» не зупинилася на теорії. Команда почала домовлятися з районними адміністраціями Львова про пілотні ділянки, де траву косити не будуть або коситимуть рідше.
«Наш досвід був різноманітним, – згадує Микола. – Були ділянки досить позитивні, де ми домовилися, і воно так і втілювалося – не викошувалося впродовж певного періоду. Ми слідкували, як трава відновлюється, що з нею треба робити, чи достатньо косити два рази за сезон або п’ять».
Але були й моменти розчарування.
«Були ділянки, де ми домовлялися з районними адміністраціями, а потім – чи через небажання співпрацювати, чи через тиск місцевих мешканців – комунальні служби все одно викошували.
Це виявилася одна з найбільших перешкод: культурний стереотип про «доглянутість».
Для багатьох мешканців ідеально підстрижений газон досі асоціюється з порядком, а різнотрав’я – із занедбаністю.
«Завжди знаходяться причини, відмовки, щось не робити, – каже Микола. – Легше йти протореним шляхом, який використовує викопне паливо для скошування газонів. Це швидше, це економічно вигідно для тих підприємців, які цим займаються. Але створювати простори біорізноманітні – складніше. Це потребує догляду і, в першу чергу, політичної волі».
Результат, який можна порахувати
Попри труднощі, посібник і кампанія навколо нього почали давати результат. Львівська міська рада звернула увагу на тему.
«Управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради – наші постійні партнери, – каже Микола. – Ми не лише розробили посібник, а й мали фізичні зустрічі з садівниками Львова, з районними адміністраціями. І це вплинуло на те, що місто почало звертати увагу на ситуацію».
З’явилися перші пілотні ділянки з різнотрав’ям. Почали створювати зони, які косять рідше. А головне – з’явилася економія бюджету. Так, у 2023 році економія на невикошуванні трав’яного покриву склала понад 6 мільйонів гривень. Ці гроші пішли на інші потреби громади – ремонт доріг, соціальні програми, підтримку армії.
Крім того, Львівська міська рада почала публічно комунікувати тему викошування. У соцмережах з’явилися пости, які пояснювали, чому на деяких ділянках трава вища. Створили інформаційні матеріали для мешканців.
«Ділянки з різнотрав’ям поширюються, – каже Микола. – Не можу сказати, що це ідеальний відсоток. Загалом площ, які піддаються надмірному догляду – підстриганню, створенню ідеальних зон, де немає простору для біорізноманіття, – ще багато. Тому ситуація потребує постійної, подальшої роботи».
Люди, які навчаються бачити по-новому
Найскладніша частина проєкту – змінити сприйняття людей. Переконати, що різнотрав’я – це не запущеність, а свідомий вибір.
«Коли ми поставили інформаційні таблички на ділянках, де домовилися не косити, комунальні служби почали отримувати скарги, – згадує Микола. – Мешканці вимагали “прибрати безлад”. І служби поверталися до старої практики».
Але поступово ситуація змінюється. Коли люди бачать, що на некошених ділянках з’являються метелики, бджоли, квіти – вони починають розуміти цінність.
Коли бачать у соцмережах пояснення від міської ради, чому це роблять – довіра зростає.
«Результат виходить із практичних кейсів, – каже Микола. – Якщо люди бачать, що щось є і воно працює, то це може бути підставою для масштабування».
Посібник, який живе й розвивається
«Різнотрав’я поруч» не залишився статичним документом на полиці. Він продовжує жити й впливати.
Кілька громад написали команді «Плато», дякуючи за розроблений матеріал. Ландшафтні дизайнери використовують його як основу для проєктів. Студенти екологічних і урбаністичних спеціальностей вивчають приклади.
А Львів продовжує експериментувати. З’являються нові ділянки з різнотрав’ям. Управління екології шукає баланс між естетикою, безпекою й збільшенням біорізноманіття.
«Ми експериментували на невеликих клаптиках, – каже Микола Рябика. – Багато з них не були успішними, бо це наш особистий досвід. Але озираючись назад, розумієш, що це не дуже складно. Просто потребує часу для засвоєння».
Що робити, якщо хочеш повторити
На завершення Микола Рябика дає пораду тим, хто хоче змінити підхід до управління зеленими зонами у своїй громаді:
«Головна порада і головний висновок – пробувати самим. Рекомендація для всіх – пробувати. Ми намагалися створювати простори з різнотрав’ям, експериментувати, наскільки це було можливо. Громадською організацією ми не замахувалися на великі території, але експериментували на невеликих ділянках».
Сьогодні у Львові є ділянки, де трава росте вільно, де квітнуть дикі квіти, де дзижчать бджоли. Це не багато – але це початок. І це працює. Саме так і починаються зміни.