Історія про те, як на місці смітника виросла екосистема, що захищає село від вітру й дарує мед
На околиці села Новомиколаївка на Дніпропетровщині є одне місце, яке ще рік тому нікому не спадало на думку називати красивим. Стихійне звалище сміття, яке десятиліттями росло на узбіччі дороги. Пластик, будівельні відходи, порожні каністри — усе те, від чого хотілося швидше відвернутися.
Сьогодні тут шелестить листя молодих лип і черемхи, цвітуть яблуні, а повітря наповнюється ароматом горобини. Понад п’ятсот дерев утворили «Медову лісосмугу життя» — проєкт, який об’єднав фермерів, волонтерів, науковців і місцевих мешканців навколо однієї простої ідеї: якщо ми щось забираємо у землі, треба повернути їй життя.
Коли земля вимагає відповіді
«З дитинства люблю садити. Інші втомлюються, а я навпаки отримую задоволення від того, що саджаю, копаю, прополюю. Ми ж сільгоспвиробники — періодично доводиться розчищати лісосмуги, коли зарослі ділянки заважають обробці поля. І все одно розумієш, що щось забираєш із землі. Тому обрала для себе такий принцип: скільки зрубав — стільки маєш посадити», — розповідає директор ТОВ «Сура Агро» Аліна Скрипник.
Господарство регулярно висаджувало дерева — то яблуні, то щось інше. Але масштабної трансформації не було, поки Аліна не дізналася про проєкт «Лісосмуги життя» благодійного фонду Pelican.live.
«Я побачила цей проєкт і зрозуміла — це наш! Вони вже не перший рік працюють, зазвичай з територіальними громадами або інститутами. А тут побачила, що є можливість і фермерам звернутися. Подали заявку — і нас обрали».
Навесні 2024 року стартувала підготовка до того, що згодом стане однією з найяскравіших екологічних ініціатив регіону.
Битва за дозвіл і землю
Перша проблема виявилася несподіваною — бюрократичною. З одного боку розташоване поле, з іншого — захисна смуга дерев. Але всі такі ділянки зазвичай перебувають у власності держави або громади.
«Проблема була саме з ділянкою, — пояснює Аліна. — Ми писали запит в територіальну громаду, щоб дали дозвіл на висадку. Дуже вдячна Сурсько-Литовській громаді — вони швидко розглянули заяву, надали дозвіл на благоустрій, а потім ще й приїхали допомагати садити».
За умовами проєкту господарство бере дерева на баланс і зобов’язується їх доглядати — поливати, обкошувати, підтримувати. Для ТОВ «Сура Агро» це не було проблемою — вони й так планували опікуватися насадженнями.
Коли дозвіл нарешті отримали, перед командою постала друга проблема — фізична.
Смітник, який треба було перемогти
«Треба було прибрати сміття з ділянки, — згадує Аліна. — Ми не боялися, були готові до цього. Але роботу провели грандіозну. Адже люди десятками років звозили і висипали там сміття».
Звалище знаходилося не безпосередньо на ділянці для висадки, а поруч. Але прибрати його було необхідно, щоб потім можна було нормально обслуговувати лісосмугу — обкошувати траву, поливати молоді дерева, підходити з усіх боків.
Екскаватор господарства працював три дні, щоб зібрати сміття до купи. Троє працівників, власники господарства та їх діти збирали пакети та папір майже на 1 га. площі. Зайняло це кілька днів важкої праці, але результат вражав: на місці відходів з’явилася земля, готова прийняти нове життя.
Після розчистки почалася підготовка ґрунту. Ділянку зорали, декілька разів дискували, провели цілий комплекс ґрунтообробних операцій. Площа майбутньої лісосмуги — близько 150 метрів завдовжки. п’ятирядна смуга з чотириметровими міжряддями. Це майже п’ятдесят соток живої екосистеми.
Пошуки районованих дерев
Наступним викликом стала закупівля саджанців. Здавалося б, проста справа — знайти дерева і купити. Але це лише на перший погляд.
«Важко було знайти липи, — розповідає Аліна. — Деревця мають бути районовані. Можна купити з інших областей України, але вони матимуть гіршу приживлюваність. Треба, щоб ґрунти й клімат були приблизно однакові. Довелося закуповувати в трьох лісгоспах — по сто штук лип у кожному».
Районовані саджанці — це не просто формальність. Дерева, вирощені в подібних кліматичних умовах, значно краще адаптуються, швидше ростуть і стійкіші до місцевих погодних умов.
Крім лип, висадили яблуні, горобину, черемху — всі медоноси. Це був свідомий вибір.
«Нам пропонували дуби, — каже Аліна. — Нам дуже хотілося. Але все-таки попросили висадити медоноси. У нас є бджоли, і в селі в багатьох є. Тепер будуть пташки й бджоли отримувати користь з цієї лісосмуги, а ми — мед».
Загалом висадили понад п’ятсот дерев. Логістика виявилася складною: треба було викопати саджанці за день до посадки, щоб вони були свіженькі. А тут іще й дощ пішов. Але команда впоралася.
День висадки: коли село ожило
4 квітня 2025 року стало днем, який запам’ятався всім учасникам. Очікували 20-30 людей — стільки, на думку організаторів, потрібно для такої площі. Прийшло вдвічі більше.
«Люди самі приходили, — усміхається Аліна. — Брали лопати й приєднувалися. Бачили, що дерева садять, що люди зібралися — і самі йшли. Зараз у нас в області взагалі немає ініціатив, які б збирали людей до купи. А тут побачили — і прийшли».
Серед учасників були працівники господарства, співробітники благодійного фонду, науковці з Національного університету біоресурсів і природокористування України, представники виконкому Сурсько-Литовської громади, працівники бібліотеки й будинку культури. Приїхали волонтери з інших міст.
Діти садили дерева поруч із дорослими. Хтось копав ями, хтось підносив саджанці, хтось поливав. Робота йшла швидко — не тому, що все було ідеально організовано, а і тому, що люди працювали з натхненням. Так лісосмуга почала своє життя.
Екосистема, що працює сама
Особливість проєкту не лише в кількості дерев, а в підході до їхнього вибору та розміщення. «Медова лісосмуга» — це не штучне насадження, а жива екосистема, що підсилює природні процеси.
Липи, яблуні, горобина й черемха створюють кормову базу для бджіл і диких запилювачів. Це підтримує природні цикли відтворення рослин не лише в лісосмузі, а й на прилеглих полях. Опале листя, перегній, діяльність дощових червів і мікроорганізмів поступово відновлюють родючість. Молоді дерева вже поглинають вуглекислий газ, знижуючи викиди й покращуючи якість повітря. З кожним роком їхня здатність акумулювати вуглець зростатиме. На господарстві запровадили систему збору дощової води з дахів виробничих приміщень. Цю воду використовують для поливу лісосмуги. Самі дерева затримують вологу в ґрунті, зменшують стік і ерозію, підвищують вологість мікроклімату. Птахи, комахи й дрібні ссавці, які оселяються в лісосмузі, контролюють чисельність шкідників на полях.
Клімат, який можна змінити
Господарство «Сура Агро» знаходиться на околиці села, на невеликій височині. Коли дерева підростуть, вони створять природний бар’єр, що захистить і саме господарство, і село від вітру.
«Лісосмуга буде закривати село від вітру, — пояснює Аліна. — До нас приїжджав професор з Національного університету біоресурсів. Він розповідав, що, наприклад, в Англії фермери обсаджують периметр господарства лісосмугами. Це економія на теплі взимку — тепліше, затишніше. Плюс збереження вологи — вона затримується».
Лісосмуга розташована вздовж поля, де щороку вирощують різні культури — кукурудзу, соняшник, пшеницю. Дерева захищатимуть посіви від вітру, зберігатимуть вологу, а взимку даватимуть додаткове тепло.
Це не абстрактна теорія. В умовах зростаючої посухи, яка стала нормою для Дніпропетровщини, кожен відсоток збереженої вологи — це врожай, продовольча безпека, можливість продовжувати господарювати.
Гроші, зусилля та партнерство
«Медова лісосмуга» реалізована в рамках проєкту «Лісосмуги життя» благодійного фонду Pelican.live за фінансової підтримки INGBankUkraine. Загальна вартість – понад 200 тисяч гривень. Фонд оплатив закупівлю саджанців, ємностей для збору дощової води, частину підготовчих робіт, організаційні витрати.
«Благодійний фонд усе фінансував, — каже Аліна. — Я збирала рахунки. Якісь невеликі витрати з нашого боку були — деякі рослини в горщиках купили, бо не було саджанців. Меблі вуличні підготували для обіду учасників. Загалом на 50 тисяч гривень.
Господарство взяло на себе підготовку ґрунту, логістику, організацію дня висадки. Місцева громада допомогла з дозволами й делегувала представників на захід. А найбільше вклали волонтери — своїм часом, силами, ентузіазмом.
Що далі?
Наступні кілька років — критичні. Дерева зміцнюватимуть корені, набиратимуть висоти, формуватимуть крону. Через п’ять років лісосмуга стане справжнім зеленим бар’єром. Через десять — повноцінною екосистемою з густою тінню, багатством птахів і комах, стабільним мікрокліматом.
Господарство планує розвивати медове виробництво. Є ідея створити невелику зону відпочинку для жителів села — лавки під деревами, стежки для прогулянок. Можливо, освітній майданчик для дітей, де розповідатимуть про екологію й важливість дерев.
А поки що — щоденна праця. Полив, обкошування, спостереження за ростом. Це не героїчний подвиг, а звичайна рутина. Але саме з таких маленьких щоденних дій і народжується майбутнє.
«Це зараз найголовніше — думати про майбутнє, — каже Аліна. Дивлюся — фонд знову оголосив про реалізацію нових лісосмуг. І це чудово, бо найменше, що ми можемо зробити для майбутнього наших дітей — посадити дерево».